Біологічне та ландшафтне різноманіття – Сталий розвиток для України

Головні теми

сталого розвитку

Обрати тему

Біологічне та ландшафтне різноманіття

Біорізноманіття – це сукупність генів, видів та екосистем в певному регіоні.

В 1992 році на саміті ООН в Ріо-де-Жанейро було прийняте визначення біологічного різноманіття як «мінливості серед живих організмів із будь-яких ареалів, у тому числі, зокрема, морські, водні та суходольні, а також серед екологічних комплексів, частинами яких вони є: це включає мінливість всередині видів, між видами та між екосистемами».

Ландшафтне різноманіття визначається як реально існуюча на земній поверхні множинність створених природою цілісних дискретно-континуальних структур (ландшафтних комплексів будь-якого розміру та ієрархічного рангу) від ландшафтних урочищ до ландшафтних районів, мезо-, макро- та мегарегіонів і їх генеральної структури – ландшафтної сфери Землі.

Причини деградації біологічного та ландшафтного різноманіття:

Руйнування природного середовища життя
Збільшення частки чужорідних видів живих організмів
Загроза глобального потепління
Надмірна експлуатація природних ресурсів
Швидке зростання кількості населення

Україна щедро обдарована рослинністю: флора налічує майже 4500 видів рослин, з них понад 700 видів – лікарські. Внаслідок нераціонального використання, а також інтенсивного рекреаційного навантаження виснажуються природні запаси рослинності, а окремі види вже занесені до переліку зникаючих.

Екстенсивне природокористування, нехтування екологічними нормами під час розвитку лісохімічного та агропромислового комплексів, осушення боліт, зарегулювання стоку річок та стихійний розвиток колективного садівництва призвели до зниження природного потенціалу (близько 70% цінних природних комплексів і ландшафтів) України. Результатом став процес деградації генетичного фонду живої природи, який спостерігається майже в усіх регіонах нашої країни.

Площа природно-заповідного фонду України становить 5,1% від території держави, а це в свою чергу в 2–3 рази менше норми, що рекомендована вченими. Також природні заповідники розташовані нерівномірно та не забезпечують в повному обсязі виконання функцій щодо збереження та відновлення рідкісних і типових видів флори і фауни.

Тому збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток заповідної справи в Україні має здійснюватися в інтересах не тільки нинішнього, а й майбутніх поколінь.

Україна ратифікувала Конвенцію про охорону біологічного різноманіття 29 листопада 1994 року, а також було ухвалено низку законів щодо ратифікації, приєднання та виконання інших міжнародних договорів, що регулюють питання збереження та використання біологічного і ландшафтного різноманіття. Кабінет Міністрів України (розпорядження № 675-р від 22 вересня 2004 року) схвалив Концепцію Загальнодержавної програми збереження біологічного різноманіття на 2005–2025 роки.

Основні угоди та ініціативи щодо збереження біологічного та ландшафтного різноманіття в Європі:

Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (Софія, 23 – 25 жовтня 1995 р.)
Конвенція про охорону біологічного різноманіття (1992 р.)
Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення ( 995_129 ) (Вашингтонська конвенція, CITEC)
Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини ( 995_089 ), ЮНЕСКО
Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як середовища існування водоплавних птахів (995_031) (Рамсарська конвенція, 1971 р.)
Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин (995_136) (Боннська конвенція, 1979 р.)
Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (995_032) (Бернська конвенція, 1979 р.)
Проект Європейської хартії про збереження ландшафтів та ін..